Рівно 20 років неподалік Новоросійська зазнав страшної катастрофи пасажирський теплохід “Адмірал Нахімов”. Тоді загинуло 423 пасажири та члени екіпажу. Євгенії Шумейко із Корця пощастило вижити. Ми зустрілись із нею, щоб пригадати події двадцятирічної давнини.

Подорож на красені-теплоході Євгенія Шумейко отримала як заохочення за багаторічну працю у Фонді миру. Три десятки рівненських туристів відправились у подорож з Одеси. Вночі вони пливли, а вдень екскурсії — були в Ялті, Новоросійську. Мали ще відвідати Сочі.

— Корабель саме повернувся з капітального ремонту, — пригадує пані Євгенія. — Все блищало позолотою, каюти — на два чоловіки, на верхній палубі — два басейни, ввечері — концерт або танці. Одне слово, відпочинок за вищим розрядом.

У неділю, 31 серпня, подорожуючі прибули у Новоросійськ. Після вечері був запланований вечір відпочинку.

— Командир познайомив з командою корабля, попросив усіх дотримуватися порядку, нічого не кидати за борт. Побажав гарного відпочинку. Розпочався концерт. Ми відпливли від причалу, і в морі стало прохолодніше. Я поспішила в каюту, щоб одягти щось тепліше...

Каже, що якби затрималася хоч на декілька хвилин у каюті, то ми навряд чи зустрілися б.

— Коли повернулась, — розповідає далі, — відпочиваючі танцювали. Раптом ми відчули неймовірної сили поштовх і страшний звук скреготу металу. Вмить зникло світло, ми опинилися в темряві. Через гучномовець пролунала команда: не панікувати і спускатись в каюти, одягти рятувальні пояси... Я намірилась виконувати рекомендації. Але включили аварійне світло, і я побачила, що половина корпусу корабля вже у воді. Підбігла напарниця по каюті. Запитує: “Що це буде”? А я відповідаю: “Нічого. Корабель тоне і ми разом з ним потонемо”…

— Корабель накренило, — продовжує Євгенія Шумейко. — Щоб не впасти, я схопилась за поручні і пішла під воду разом з ним... Я розуміла, — від хвилювання у співрозмовниці виступили на очах сльози, — що це кінець. За мить в пам’яті пролетіло все життя. Діти вже дорослі, онука названа в мою честь, отже продовження роду є… Але тут я згадала навики, набуті в далекому дитинстві. Я росла на великій річці, де всі діти вміли плавати й влаштовували забави, хто довше побуде під водою. Щоденні тренування дали результати… Вивільнивши руки, я почала подумки рахувати і підніматись наверх. Задихаючись, відкрила рот і набрала в легені води. Це дало змогу знову затамувати дихання і підніматись на поверхню. Я таки винирнула з моря, вхопила чистого повітря, але в цей час об щось вдарилась головою і втратила свідомість…

— Хто вас врятував? — цікавимось.

— Я трималась на воді десь чотири години. Врешті мене підняли на рятувальний плотик. Там більшість були моряки з обслуги. Мені було дуже погано, я ричала, кричала, і моряки, певно, не могли вже той крик переносити. Один з них сказав іншому: “Дай по печени и кинь в море”. Але, на моє щастя, на плотику був керівник нашої рівненської групи Кузьма Іванович Парух. Він мене зрушив з місця, я відкрила очі й кажу: “О, Кузьма”. А він: “О, Шумейко”. Він знав мого сина. Сказав морякам: “Це людина з моєї групи, мати мого друга”. Він мене супроводжував до кінця поїздки. Тепер щороку 31 серпня в гості приїжджає.

— Важко приходили в себе?

— Сім днів пролежала в лікарні в Новоросійську. Лікували добре, і я швидко одужала. В мене ж все на місці було, тільки температура піднялась. Кузьма Парух одразу дав моїм телеграму, що я жива-здорова. Але чоловіку моєї сусідки по каюті, яка загинула, чогось здалось, що він бачив мене серед мертвих, в труні. І він дав моєму чоловіку іншу телеграму — щоб приїжджав упізнати тіла.

— І якій телеграмі повірили ваші домашні?

— Чоловік вже збирався їхати, але вирішив подзвонити в лікарню. Не додзвонився. А ось зять з Рівного додзвонився. І я сказала, що жива-здорова, їхати за мною не треба. Чоловік з сином зустрічали мене на вокзалі в Києві. Ви б бачили, скільки вони квітів накупили!..

Євгенія Шумейко каже, що для багатьох туристів з Рівненщини цей круїз виявився останнім в житті.

— Після того води не боїтесь?

— Ні, в нас поряд річка, то я туди і прати, і купатись ходжу. І коли “Титанік” ішов по телевізору, то дивилась спокійно.

Лідія ДАЦЮК, Ігор ПИСАРЧУК