Десять років тому він був студентом педінституту і здобував фах вчителя історії. Та раптом його прізвище стало з’являтися у титрах спочатку рівненського телеканалу MTV (нині — “Рівне 1”), а згодом і на всеукраїнському ТЕТі. Сьогодні 30-річний Ігор Ковальчук працює на одному з провідних українських телеканалів “Мегаспорт”. Нещодавно він побував у Рівному і розповів, як сталася ця несподівана метаморфоза: з учителя — в оператори.

— Ігоре, відколи й за яких обставин ти пов’язав своє життя з телебаченням?

— З третього курсу — це вже десять років буде. Це сталося десь у перших числах жовтня, тоді в Рівному створювалося телебачення з промовистою назвою MTV. Лише потім я дізнався, що MTV — це не відомий музичний канал, а наш, міський. Почалося все з моєї дружини Оксани, бо вона тоді вчилася в технікумі у першу зміну, а я вчився в інституті у другу. Щоб бачитися з нею, я змушений був прогулювати свої пари. Я постійно сидів на роботі у давнього друга Володимира Русанова, а він мені говорить: “Ну що ти сидиш, йди вже десь працюй!” Я кажу, що нема роботи. Володимир тоді був директором Центру військово-патріотичного виховання, там вони мали якусь програму з Миколою Несенюком (на той час — редактором газети “Рівне вечірнє”), яка стосувалася забезпечення студентів роботою. Їм треба було два оператори і два журналісти. Я прийшов з Володимиром Крушельницьким, у приймальні купа народу стояла. Мав розмову з паном Несенюком — ми говорили десь близько години, — і він мені запропонував працювати журналістом. — Тобто, тоді ти ще не знав, що станеш оператором?

— Мене просто привабило слово “телебачення”, бо для мене це було щось нове. Від журналіста я одразу відмовився, сказавши, що найкращим журналістом навряд чи буду (а я хотів бути найкращим). А от оператором я би спробував, бо люблю фотографувати, що безпосередньо переплітається. Вважаю, що оператор — це художник, але він малює світлом, як і фотограф. Тобто пензлик — це камера, а світлом малюєш тони, напівтони, контрасти. Таким чином я почав там працювати.

— Де ти здобував знання у цій новій для тебе галузі?

— Спочатку я вивчав суто техніку, а далі почалися якісь творчі пошуки. Першим взірцем для мене були новини, які йдуть на різних каналах — ТСН на “1+1”, наприклад. Ми дивилися, як правильно робити новини, як їх знімають, щось домислювали, дочитували. Інтернет дуже в цьому плані допоміг, бо можна було спілкуватися з людьми, ставити різні питання. Мені було не соромно задавати “ідіотські” питання, коли весь світ вже через це пройшов, бо інших можливостей здобути знання в мене тоді не було. Пам’ятаю, я заліз на якийсь форум операторів, там можна було добути дуже багато інформації. Хоча вона стосувалася більше кіно, але це все дуже близьке. Так ми й працювали. Потім MTV змінило назву на “Рівне 1”, загалом я там пропрацював років сім.

— І ти відчув, що готовий до чогось більшого?

— Ми трохи освоїлися на рівні техніки, спілкування з людьми, і стало легше. Не легше працювати, а розвиватися — коли вже маєш якісь знання. У моєму випадку я мав спочатку практичні знання, а потім вже теорію від друзів-знайомих. Після того, як наші люди, що працювали на “Рівне 1”, почали творчо рости, їхні рівень і бажання розвиватися далі почали штовхати до того, щоб їхати у столицю і займатися великим телебаченням. Мене запросили на телекомпанію ТЕТ, де майже два роки працював оператором програми “Дивись”. Там для себе визначив три речі, які важко знімати: тварин, спортсменів і дітей — вони непередбачувані, щось спанорамувати дуже важко, вони можуть випадати з кадру, забігати в різні несподівані площини. Тим більше, якщо хочеш не просто відзняти, а творчо підійти до цього.

— Тобто, робиш виклик собі, ставлячи важкі завдання?

— Так. Крім того, на ТЕТі у мене була перша можливість реально попрацювати зі світлом. ТЕТ орендує приміщення на кіностудії ім. Довженка, що за площею є найбільшою в Європі. Там ТЕТ мав свій здоровенний павільйон, з кіношним світловим обладнанням. Людям, які колись працювали на кіностудії, запропонували працювати на ТЕТі — це стосується саме освітлювачів. Це професіонали, які відзняли 40-50 фільмів, виставляли світло — тобто там була реальна школа, практична і теоретична, де я з уст тих людей отримав такі знання, які навряд чи міг би здобути у ВНЗі. Було корисно подивитися, як працюють фахівці, бо на кіностудії ім. Довженка знімають свої фільми росіяни, французи, навіть китайці приїздили.

— Чому тоді залишив ТЕТ?

— Тому що хотів розвиватися далі. Враховуючи, що я раніше сказав про спорт, дітей і тварин, не виключаю, що в майбутньому хотів би займатися якимись фільмами, що безпосередньо пов’язані з дикою природою. Той, хто працює у столиці, має більше можливостей робити якісну журналістику. Звичайно, якісну можна робити і в Рівному, але там немає місця розвернутися. У Києві ж, якщо ти хочеш спеціалізуватися на військовій журналістиці, скажімо, є можливості поїхати за кордон і висвітлювати події, які стосуються нашої держави. Це я все веду до того, що коли відкрився перший в Україні ефірний (хочу підкреслити — не в кабельній мережі чи на супутнику, а який вільно можна дивитися з антени) спортивний канал “Мегаспорт”, у мене з’явилася нагода реально стати кращим спортивним оператором. У нас працює не такий великий колектив, але всі фахівці. Приємно, що хоча я не став ще першим і навряд чи стану найближчим часом, але є в мене таке бажання, яке змушує вдосконалювати свою майстерність, зробивши її специфічною: ми знімаємо спорт, тобто це ті речі, які вважаю складними.

— Не шкодуєш, що не став вчителем історії?

— В якомусь сенсі я залишився вчителем, ми подаємо інформацію людям, ми документалісти, я фіксую історію, бо це не кіно, а реальне життя. Завжди можна подивитися, що було кілька років тому, як, наприклад грали “Динамо” і “Шахтар” — на цьому люди можуть вчитися, робити якісь висновки. Тобто я би не сказав, що залишив історію — тільки викладаю її не в класі, а з екрану. Хоча із задоволенням пішов би у свій вільний час у школу, щоб викладати дітям історію.

— Чи підтримуєш контакти з кимсь із Рівного?

— Так, ми постійно зідзвонюємося. Як правило, коли в когось якісь проблеми: скажімо, хтось захворів, чи з житлом щось, з машиною. Раніше ми зустрічалися регулярно, зараз немає часу. Але раз у місяць точно хтось дзвонить, причому це не “привіт-пока”, а розповідає, до кого вже дзвонив, його новини чи проблеми, і якщо є можливість — допомагаємо один одному.

— На весіллях ще знімаєш?

— Я розглядаю таку роботу у двох напрямках — по-перше, це заробляння грошей. Зняти якісно весілля у Києві, як і у всьому світі, насправді коштує дуже дорого. По-друге, щоб стати професіоналом, треба набити руку (вважаю, раз за мою роботу мені платять гроші, то я професіонал; якби це робив безкоштовно, то був би аматором). Тому десь на початку своєї кар’єри використовував весілля як нагоду десь чомусь навчитися, побувати в різних ситуаціях, поспілкуватися з людьми. Зараз одружується один відомий велосипедист, він запросив, щоб про це зняли кіно, він за це готовий платити і хоче, щоб це весілля зняли наші оператори. Хлопці збираються, я б теж поїхав, якби не був у відпустці.

— Ти колись мріяв вчитися на оператора в Університеті театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого...

— Так, хочу, збираюся, але не маю часу. Можливо, закінчу екстерном, бо вже маю гуманітарну освіту, доведеться доскласти лише ту академрізницю, що стосується професійних дисциплін.

— Які твої довготермінові плани?

— Хочу зняти перший футбольний матч на Місяці, бо за 25 років японці збираються робити там свою базу. Впевнений, що ті люди захочуть бути здоровими і будуть займатися спортом (сміється).

— А якщо серйозно? Минули етапи “Рівне 1”, ТЕТ, мабуть, і “Мегаспорт” мине?

— Не думаю. Я поки що не збираюся покидати цей канал, абсолютно. Навіть якби мені запропонували знімати фільм про білих ведмедів, взяв би відпустку на місяць, на два, на три. Хіба що не буде самого “Мегаспорту”, або буде інший спортивний канал, куди б мене запросили — тоді б я ще подумав.

Роман ТАШЛІЦЬКИЙ