18 червня 2004 року Андрія Петришина, а через кілька днів і його товариша Володимира Горбова викликали у міськвідділ міліції для бесіди.

Андрію тоді було 24 роки, Володимиру — 23. «Бесіда» стосувалась убивства вчителя Тараса Приведенця, яке було скоєне напередодні, і затягнулась майже на чотири роки. Через кілька днів після затримання хлопці написали явки з повинною. На суді вони зізналися, що обмовили себе, бо не витримали тортур.

...35-річного вчителя гімназії Тараса Приведенця убивці залишили помирати в оселі, яку він винаймав у будинку №275 на вулиці Соборній у Рівному. Експерти сказали, що після проникаючого поранення в живіт та поранення спини Тарас жив ще майже годину. Якби вчасно викликали швидку допомогу, то його можна було б врятувати.

У вбивстві міліціонери відразу запідозрили Володимира Горбова — він не тільки жив в одному під’їзді з убитим, а й товаришував з ним. Виявлені у квартирі вчителя відбитки пальців Володимира слідчі сприйняли як доказ того, що він причетний до вбивства. Під час обшуку у квартирі Володимира знайшли патрони до зброї та сорочку з плямами крові. І лише в суді було з’ясовано, що протокол обшуку був сфабрикований, а запис про те, що у квартирі була вилучена закривавлена сорочка — зроблений пізніше. Відбитки пальців у квартирі вбитого теж не могли слугувати доказом — Володимир часто бував у квартирі товариша. Тим паче, що на речових доказах — пляшці з-під спиртного та на склянках, які були вилучені із квартири вчителя, відбитків Володимира не було.

Приводом для арешту іншого підозрюваного — Андрія Петришина стало те, що він об 11 годині біля ЦУМу напав на міліціонера. Однак під час суду з’ясувалося, що саме в цей час Петришин був... на бесіді у міліції і доводив, що в ніч, коли сталося убивство вчителя, він був вдома — з братом дивився фільм. Один із працівників міліції під час суду зізнався, що рапорт про те, що Петришин вчинив правопорушення, він сфальсифікував на вимогу свого керівництва, та назвав у суді прізвище цього офіцера.

Не взяли до уваги слідчі і свідчення сусідів Приведенця, які розповідали, що в ту ніч у вчителя були гості, а під ранок розпочалася сварка. Сусіди чули голоси в оселі Тараса, в тому числі — говорила жінка, яка розмовляла російською та благала когось покинути ножа. Сусіди стверджували, що голоси, які вони чули, не належали ні Петришину, ні Горбову — вони їх знали. Міліція ж не тільки жінку не знайшла, а й знаряддя вбивства та речі, викрадені з помешкання Тараса.

Натомість душе швидко прозвітували, що вдалося затримати двох підозрюваних. Хлопців тримали тоді у міськвідділі міліції. А після того, як побували у Костопільському ізоляторі тимчасового тримання, вони написали явки з повинною. Батьки затриманих ще тоді стверджували, що зізнання їхніх дітей — результат тортур, які були до них застосовані правоохоронцями в ході слідства. Мати Андрія пригадує, що батько плакав, побачивши в синцях сина, якого привезли під час слідства додому, щоб перевдягнувся, У суді в тому, що не витримавши тортур, обмовили себе, зізналися й підсудні.

Судово-медична експертиза ще 1 липня 2004 року встановила, що на тілах Горбова та Петришина були крововиливи, які не є характерними для самонанесення. Про те, що підозрюваних били, свідчить і відеозапис відтворення обставин злочину. Коли журналісти «РВ» ще у 2004 році просили чиновників у погонах прокоментувати звинувачення Світлани Петришиної у тортурах її сина, тодішній начальник карного розшуку області Михайло Гаврильчик сказав: «Він живий, здоровий, не вбили? То які ще можуть бути претензії! Треба було матері думати тоді, коли вона виховувала свого сина, а не шукати тепер крайніх. Якщо хлопець сидить у СІЗО, значить, він винен, а вам раджу не сунути свого носа туди, куди не треба».

Нещодавно Апеляційний суд Рівненської області закінчив слухання цієї справи. І Володимир Горбов, і Андрій Петришин стали вільними у залі суду.

У результаті з’явилося ще одне нерозкрите вбивство, яке так псує міліцейські звіти. Справжні вбивці безкарно гуляють вулицями Рівного. Чи шукатимуть їх тепер? Міліціонери, які так заповзято та жорстоко вибивали зізнання, давно на пенсії. Нинішньому міліцейському керівництву нема потреби тепер реагувати на доведені в суді зловживання їхніх підлеглих, бо вони тепер — колишні.