540 кілометрів поїздом та автобусом - майже пів-України довелося проїхати, щоб потрапити на Фестиваль народної творчості на Національному Сорочинському ярмарку 2008. Але воно варте того!

Довга дорога лише підігрівала цікавість

Пригода розпочалася серед ночі, коли з Рівного добиралася у Здолбунів на потяг сполученням Львів-Луганськ, у котрому під палючим сонцем на верхній поличці плацкарту провела більше 10 годин. У вагоні не довелося сумувати - по сусідству їхала гучна чоловіча компанія, яка за півдня випорожнила енну кількість пляшок прозорої. Чоловіки намагалися розважити одразу всіх своїх сусідів по вагону: жартували, наввипередки співали народні пісні. Здавалося, що мікс зі співу та нестерпну спеку (а сонце пекло, підігріваючи повітря, ніби розжарене каміння у бані) не переживу. Тим часом довгоочікувана зупинка в Миргороді наближалася.

Їдучи невеличким містечком, здалося, що чи не все населення звідси виїхало! Безлюдні вулиці, поодинокі автомобілі... Більше сотні людей вишикувались на платформі автовокзалу, чекаючи ярмаркового автобуса. Заповнені автобуси відправлялися один за одним, але черга не зменшувалася. Знову задушливе приміщення поглинуло зморену та втомлену, щоправда, лише на півгодини. Дорогою розглядала зелені поля кукурудзи, соняшнику, пожовклу стерню зернових... Як би не вдивлялася, але жодного зарослого бур`яном клаптя землі не помітила.

Майже 15 годин дороги до мрії були позаду, попереду - пошук житла та ярмаркові гектари з продукцією народних умільців. Майже всі сорочинці у період ярмарку здають кімнати, будиночки туристам. Але, як виявилося, знайти житло - не так вже й просто: в одних усі місця зайняті, в інших - ціни захмарні, ще десь - перебої з водою. Тому довелося поблукати запиленими ґрунтовими дорогами села деякий час.
 
Домовички, сорочки, кераміка, пахучі хліба

І от нарешті входжу через головний вхід на центральну алею Сорочинського ярмарку. Перше, що кинулося у вічі - домовики. Стільки оберегів сімейного вогнища різних розмірів, зібраних в одному місці, досі ще не бачила. А навпроти - ціла палатка сорочок, увагу приворожують яскраві стібки та вишивка у техніці "білим по білому". Сорочки тут - на різний смак та будь-яких розмірів: домоткані, з льону, льону-марлі, батисту, густо помережені і без єдиної мережки, скромно вишиті та замальовані хрестиками, а ще розшиті бісером. З країни національного одягу пробудилася від тихого голосу печальної бандури. Йду на звук: у солом`яному брилі, сорочці й полотняних штанях з народним інструментом у руках сидить дідусь зі справжніми козацькими вусами і так душевно виводить пісню. Чимало поруч і бажаючих сфотографуватися з бандуристом. Як виявилося, заробляють на ярмарку не лише продаючи свої роботи, а й фотографуючись із туристами. Такса різна: від щирої посмішки до п`яти гривень. А недалеко змушує змовкнути людський гамір звук сопілки. Умілець дерев`яних народних музичних інструментів Василь Віхренко приїхав на Сорочинський ярмарок з Одеської області.

Неможливо пройти, не зупинившись повз кераміки. Привіз свої вироби на всеукраїнський огляд наш земляк Сергій Зарічний із Острога.

- Я вже не вперше у Сорочинцях. Такого ярмарку, як тут, немає більше ніде. У Сорочинцях панує особлива атмосфера, - зізнається майстер. - Приїздитиму сюди і наступних років. Подобається, що люди гуляють, відпочивають, спілкуються, торгуються. На своїх виробах поступаюся до десяти відсотків.

Вперше на Сорочинський ярмарок приїхав майстер дерева із Костополя Віктор Макаров:

- З деревом працюю усе життя. Виготовляю столярні вироби та сувенірну продукцію. Вирішив цьогоріч показати свої роботи тут, у Сорочинцях. Дасть Бог, приїжджатиму тепер щороку.

З цікавістю підходжу до столу з керамічними магнітиками, щоб вибрати нову прикрасу на двері холодильника: новий магнітик із нового місця - стало вже традицією. Роздивившись різні варіанти від кількох майстрів, роблю свій вибір на круглій глиняній монеті із зображенням возу та символічним надписом.

Повернутися додому без вишиванки із Сорочинського ярмарку стало б гріхом перед власною совістю! Перемірявши декілька у різних місцях, зупиняюся на сорочці з льону із чорно-червоною вишивкою та мережками. На ярмарок її привезли із села Великий Рожин Івано-Франківської області.

- Сорочки шиє та вишиває моя мама, - розповідає Наталія Слижук. - Одну сорочку виготовляє за день. Чоловік Сергій у Києві купує льон, братиха Олеся тче пояси. Гарніше сорочка виглядає, коли підперезатися поясом. У Сорочинці приїхали вдруге, часто вивозимо на продаж сорочки, рушники, скатертини у Львів та Київ.

Увагу чи не всіх хлопчаків на ярмарку завоювали ковалі "Кузні Петра". Тут у вогні розжарювався метал, парувала й шипіла вода, тонко вицокував молоток. На майстер-клас давнього ковальського ремесла не зліталися хіба що мухи.

Яскраві кошики з лози, скриньки, розставлені на зеленій траві, пухові хустки й шкарпетки, цілі килими зі шкіри, батик і гобелени, вишиті й живописні картини, петриківка на дерев`яному посуді, колекції люльок - далеко не весь перелік усього того, що можна було придбати у Сорочинцях.

Не лише поторгуватися, а й народний фольклор побачити

Фестиваль народної творчості на Національному Сорочинському ярмарку проходив протягом 13-17 серпня. За п`ять днів на головній та малій сцені, майданчиках "Арка", "Млин", садибі "Хіврі" виступили народні ансамблі й колективи чи не з усіх областей України. Тут провели конкурси "Дівоча коса - чарівність і краса", "Козацькі вуса", караоке-конкурси, програму "Козацькі розваги".

Надія Пономаренко з Полтави приїздить на ярмарок протягом останніх п`яти років. Зізнається, що відпочиває тут і душею, й тілом.

- Щоразу з Сорочинців додому везу сувеніри, неможливо встояти, щоб щось не купити, та й на пам`ять залишиться, - ділиться жінка. - Двічі бачила тут Президента, минулого та позаминулого років, а ще Мороза, Карпачову, Литвина, Богатирьову. Поважним гостям завжди дарують справжні солом`яні капелюхи. Подобається, що у Сорочинцях не лише ярмаркують, а й проводять фестиваль, влаштовують різні конкурси, запрошують відомих співаків. Сорочинці - справжнє свято, тут відпочиваю душею й тілом, сюди хочеться їхати завжди!

У конкурсі козацьких вусів сім років бере участь Олексій Голуб із Миргорода:

- Мені зараз 71 рік, а вуси завів у 50 років. У молодості, правда, ще носив, але маленькі - такі, як у Чапаєва. Щоправда, недовго, майбутня дружина змусила позбутися їх. Вона була проти й цих, але я все ж відстояв. У дитинстві дуже подобалися великі козацькі вуса, мріяв собі такі мати. Тепер щороку змагаюся за звання кращих вусів, займав друге місце.

На Сорочинському ярмарку не сплять

Серед країн-учасниць ярмарку - Україна, Азербайджан, Аргентина, Білорусь, Грузія, Індія, Канада, Литва, Польща, Росія, США, Угорщина, Узбекистан. Окрім своєї продукції, представили й традиційні ласощі та національні кухні. Відтак можна було посмакувати грузинськими, азербайджанськими, узбекистанськими національними стравами, а ще шашликами. Їх смажили 24 години на добу, а запах цієї страви густо ширився усіма Сорочинцями.

Для тих, хто любить активний відпочинок та екстрім, на ярмарку працювали атракціони. Влаштовували ввечері й концерти співаків естради. У суботу виступав народний артист України Павло Дворський, спеціально з Канади у Сорочинці приїхав танцювальний колектив "Барвінок". А коли стемніло, на сцену вийшла Альона Вінницька, щоправда, її виступ розпочався на годину пізніше. Компенсував довге очікування співачки й неймовірну тисняву, салют. Він запалив небо після того, як Вінницька покинула сцену. Різнокольорові вогні один за одним спалахували у темному небі під своєрідний гімн Сорочинського ярмарку.

Щоночі у Сорочинцях влаштовували грандіозні дискотеки просто неба, а ще змагання кращих ді-джеїв, пінне та лазерне шоу. Атрибутами нічних Сорочинців стали червоні ріжки на головах хлопців та дівчат. Вони горіли у масі молоді, що розважалася під клубну музику.

То ж протягом майже цілого тижня спати було ніколи: удень - торги, виступи ансамблів та колективів, ввечері - концерти та дискотеки до самого ранку.

Президент у Сорочинці не приїхав

Приїзду гаранта Конституції на ярмарок чекали і майстри, і туристи, але побачити Президента так і не пощастило. Але в суботу до Сорочинців завітали два міністри: Василь Вовкун та Володимир Огризко.

- Завдяки Сорочинському ярмарку про Україну більше дізнаються за кордоном. Те, що тут відбувається - знак того, що ми входимо у світ мирною демократичною нацією, країною, до якої прислухаються, - зауважив міністр закордонних справ України Володимир Огризко. - Наш ярмарок - це не лише побазарювати, а й показати солідарність з усіма нашими іноземними друзями.

Керівник проекту "Сорочинський ярмарок" Світлана Свищева бідкається, що на території ярмарки місця вистачає не всім бажаючим:

- Ми починали з двох маленьких містечок, а сьогодні вже не можемо вмістити на цій території усіх бажаючих. Свято ніколи б не відбулося, якби тут не співали й не танцювали, якби тут не раділи та не вкладали свою душу народні умільці. Завдячуючи міністру культури та туризму України Василю Вовкуну вже четвертий рік відбувається свято - Фестиваль народної творчості на Сорочинському ярмарку. Разом з нами 10 років тому з порожнього поля він починав цей проект.

Мріє про відродження ярмарків по всій Україні міністр культури і туризму Василь Вовкун.

- Як і 200 років тому, як і 20 років тому, як і 10 років тому, сьогодні на Сорочинський ярмарок збирається вся Україна. У пору, коли у засіках є хліб, коли майстри можуть показати свої вироби людям - не так їх продати, як поярмаркувати. І це справді добра традиція, яка залишається й перейшла у XXI сторіччя. Серед 300 ярмарків, які були в Україні, залишився тільки Сорочинський, завдяки Миколі Гоголю, який оспівав його на весь світ. Тому й приїздять сюди звідусіль, аби відчути ту атмосферу, яка панувала у Сорочинцях і 200 років тому. Були паузи ярмарку, проблеми, але це вже позаду. Сьогодні ярмарок став полтавсько-європейським. Є думка щодо відновлення таких ярмарків по всій Україні. Адже це не просто ярмарок - це фестиваль, він супроводжується танцем, піснею, не згасає тут народне джерело - невід`ємна його частина, - зауважив Василь Вовкун.