До когорти відомих зірок українського театру та кінематографу у виставу “Допомогти так легко, або Звідки беруться діти” “затесався” той, кого у драматичних ролях і не побачиш — Сергій Притула, більш відомий як резидент Comedy club Україна Сергій Притула “Тернопільський Сірий”. Як живеться комедіанту серед професійних акторів, він розповів журналісту “ГАЗЕТИ”.— Сергію, твоя участь у такому проекті викликала чимало зацікавленості. Як ти взагалі потрапив у це театральне дійство — запросили чи сам напросився?

— Насправді, мене у виставу запросили. Сам здивувався, адже акторству ніколи не вчився та й взагалі за освітою економіст (якщо чесно, то й за прямою спеціальністю не працював і дня). Але потім подумав і вирішив, що це принесе чимало користі. Перш за все, участь у такій виставі — це можливість хоч якось долучитися до благодійної й благородної справи. До того ж отримав халявну можливість повчитися акторству у професіоналів. Тому й погодився.

— А не складно було працювати у парі з Ірмою Вітовською та Машею Єфросиніною?

— Насправді, ні. Думав, що у мене не вийде почуття чи пристрасть зіграти так, щоб повірила не одна конкретна людина, а повний зал народу, якого я не знаю. Мені розповідали як і що, а коли вперше зіграли сцену й Маша до мене пристрасно притулилася, зрозумів, що не так це вже й складно (загадково посміхається). До того ж роль мені близька, сам потрапляв у схожі ситуації, от тільки без вагітності.

— Коли сценарій читав, яке враження склалося?

— Зачепило десь там, всередині. Взагалі, діти — це класно. А мені ця тема дуже близька, бо нещодавно одружився. Більше не питай, все одно не скажу (відповідає на мій допитливий погляд).

— А страшно не було на сцену виходити?

— Спочатку коліна трусилися, але я згадував заради чого пішов на цю авантюру й заспокоювався. Адже моя участь допоможе залучити до перегляду вистав ширшу аудиторію. Бо так уже склалося, що ті, хто дивиться Comedy club, у театр не ходять. А ті, хто ходить у театр, — про Comedy нічого не знають. От тобі й своєрідний піар.

— До речі, хто придумав тобі такий насправді український образ та не менш оригінальні тексти?

— Я сам. Не знаю чому, але він спрацював, тому змінювати його не планую. Чомусь україномовного хлопця у нас хочуть бачити лише в вишиванці. Хоч насправді рідним мій образ став саме для західноукраїнців.

— Ти один у Comedy club говориш українською. Комфортно?

— Так, а чому ні? Все інше — не мої проблеми. Я й монологи пишу саме українською, бо так зручніше. А хто не розуміє — хай вчить мову, бо це теж не мій клопіт.

— А в московському Comedy хотів би працювати? Можеш порівняти ці два проекти?

— Працювати, не знаю... Навіть не думав над цим. А порівнювати московське й українське Comedy — це все одно, що порівняти московське і київське “Динамо”.

— Але ж можна зробити певні висновки, порівнюючи манеру гри (апелюю)...

— Так, але обидві команди — у дупі! А ми (Comedy club) маємо зовсім різний вік та історію. Хоч назви й схожі, та ці проекти насправді зовсім різні як за манерою подачі, так і за глядачем.