Жительку села Степангород Володимирецького району, колишню лаборантку та ще й сусідку директора сільської школи Галину Баранову непокоїть конфлікт у навчальному закладі.

Каже, що через постійні приниження та суперечки у школі неможливо працювати. Натомість директор Cтепангородської загальноосвітньої школи Анастасія Левечко стверджує, що у цій ситуації, яка виникла, потерпіла сама вона.

— Я з 2006-го року почала працювати у школі лаборантом. Мене прийняли тимчасово, на місце жінки, що пішла у декретну відпустку, — розповіла жителька села Степангород Володимирецького району Галина Баранова. — За фахом я вчитель початкових класів і біології, але оскільки відповідних місць у школі не було, то я працювала лаборантом у кабінетах хімії та біології. Раніше у школі був інший директор, який мене і прийняв на роботу. Але з першого вересня цього року директором стала наша сусідка — Анастасія Левечко. Ще до цього наша сім’я не була з нею у приязних стосунках, а відколи сусідка стала директором школи, то стосунки стали вкрай конфліктними.

Зі слів Галини Баранової, у школі в робочі дні по черзі до 17.00 чергують організатор, психолог, лаборант, секретар. Одне з таких чергувань пані Галини припало на п’ятницю.

— Я зі школи вийшла, була одна хвилина на шосту, директор пішла додому того дня о 15.00, — продовжує розповідати жінка. — У понеділок та вівторок нічого на роботі мені не казала, а в середу, у вчительській, перед усіма директор принизила мене. Обзивала і ще заявила, що й начальник міліції мені не допоможе. Хоча я з ним і незнайома. Казала, що я раніше з роботи пішла. Але як же можна так казати, якщо сама не бачила того!

Галина Баранова з багатодітної сім’ї, має ще чотирьох братів та сестру.

— Двоє дітей моєї старшої сестри Світлани до школи не ходять. Олексій — одинадцятикласник, а Олена до дев’ятого класу має ходити. Але ж діти відмовляються йти у школу через постійні приниження директора при інших дітях, — продовжує розповідати пані Галина. — За попереднього директора все добре було. Та й ще є батьки, які скаржаться на Анастасію Левечко.

Хто сміття підкидає?

— Якось були всі на подвір’ї біля хати, то пані Левечко нас звинуватила у тому, що ми їй сміття у двір понакидали. Невже ж нам більше немає чого робити? — розводить руками Галина Баранова. — А тепер, коли сусідка ще й директор — працювати у школі стало нестерпно. І племінник із племінницею не будуть ходити до школи до того часу, доки вона очолюватиме заклад. До школи в іншому селі далеко — сім кілометрів, добиратися туди немає як, шкільні автобуси не їздять, а маршрутка півтори гривні в одну сторону коштує — це дорого, та й зима зараз, сніг, мороз.

Жінка каже, що неодноразово зверталася до сільського голови, до районного відділу освіти та виховання, в обласне управління освіти і науки. А ще розповідає про перевірки, що приїздили до школи, але нічого так і не змінили.

— Якось при перевірці весь колектив писав характеристику на директора школи. Але ж хіба можна написати на керівника щось погане, якщо вона сама стоїть і контролює те, що кожен пише? Й до того ж, у школі працює багато її рідні, — обурено продовжує розповідати. — Був такий випадок, я захворіла і була на лікарняному, але зайшла у школу, щоб зарплату отримати. Отримую її за відомістю, яку видає директор. А того разу заробітну плату мені віддала заступник, хоча так і не можна. Заступник порахувала та дала 350 гривень, у відомості я не розписувалася, бо її вже здали. А наступного дня з’ясувала, що мені нарахували отримувати чотириста двадцять дев’ять гривень.

Директор Степангородської загальноосвітньої школи I-III ступенів Анастасія Левечко спростовує усі звинувачення та запевняє, що, хто і потерпає у цій ситуації, то це вона сама.

— Працюю директором чотири місяці. У перший же день, коли йшла на роботу на перший дзвінок, то мені сусіди настрій зіпсували. Справа у тому, що хата, де зараз живу з донькою, пустувала. Ми перебралися туди жити п’ять років тому. Сусіди у нашому садку зробили смітник. Чого там тільки не було! Відповідно, коли вселилися у будинок — навели лад, — розповідає Анастасія Левечко. — Я попереджала, щоб більше у садок сміття не носили. А кілька років тому сусіди закололи кабана, і все непотрібне закопали на моїй частині межі. Сусідка Параска Михайлівна казала, що мені жити не дасть.

Розмови тільки при свідках

— Те, що заробітну плату Галині Барановій видала завуч, то за це порушення я вже отримала догану. Але ж гроші їй усі віддали! — стверджує директор. — Я боялася її навіть у свій кабінет викликати, бо вона усе на крик піднімає, тому, якщо й робила зауваження, то при свідках. Галина Баранова не виконувала свої обов’язки. То стенди потрібно було пофарбувати, а вона відмовилася, сказала, що прийшла на роботу гарно одягнена, то каталог косметичної продукції читала. А директором мене призначили. І те, що у школі працюють мої рідні, то де ж їх подіти, я на роботу їх не брала. У школі працює 42 вчителі. Я три роки працювала у школі, потім десять років не працювала. Пройшла перекваліфікацію, закінчила другий ВНЗ. Останні два роки викладала екологію, а тепер мене призначили директором. Біда в тім, що діти півроку не ходять у школу, виконком тричі розглядав це питання. Діти хочуть іти до школи, із ними спілкуються класні керівники, але їх просто не пускають на уроки.